Акведук Гір (французька Aqueduc du Gier) — давньоримський акведук, імовірно побудований у 1 столітті нашої ери для забезпечення водою Лугдунум (Ліон), у що зараз є східною Францією. Це найдовший і найкраще збережений із чотирьох римських акведуків, які служили зростаючій столиці римської провінції Галлія Лугдуненсіс. Він черпав воду з джерела Гір, невеликої притоки Рони, на схилах гори Мон-Пілат, за 42 км (26 миль) на південний захід від Ліона.

Йдучи звивистою дорогою, на 85 км (53 милі) акведук Гір є найдовшим із відомих римських акведуків. Його маршрут було детально відстежено за численними останками. Залишаючи височини гірського масиву Піла, департамент Луари, акведук обіймає рельєф поверхні і перетинає департамент Рони, проходячи через Морнан, Орлієнас, Шапоност і Сент-Фуа-ле-Ліон, щоб закінчитися в Ліоні.

У своєму масштабі він спирається на весь репертуар римських методів будівництва акведуків, приймаючи нахил, який становить у середньому 0,1%, або метр на кожен кілометр. Є 73 км (45 миль) критих канав, закладених бетонною водопропускною трубою висотою 3 м (9,8 футів) і шириною 1,5 м (4,9 футів), яка занурена на глибину 4 м (13 футів) під поверхню землі. Акведук проходить через 11 тунелів, один з яких, поблизу Морнан, має протяжність 825 м (2707 футів). Доступ для чищення та ремонту здійснювався через люки на відстані 77 м (253 футів). Під відкритим небом є близько тридцяти розтяжок. Є десять ділянок, піднятих на стінах і арках, які забезпечують найефектніші видимі залишки акведуку (ілюстрації).

Чотири перевернуті сифонні тунелі перетинають особливо глибокі та широкі річкові долини Дюрез, Гарон, Ізерон і Тріон через трубчасті мости, підняті на високих арках. У них вода заповнювала затонулу вежу танка (castellum) на краю схилу. Резервуар здійснив перехід між потоком відкритого русла та провідним трубопроводом. З castellum воду транспортували, тепер під тиском, у комплекті герметичних свинцевих труб, покладених одна до одної, з паяними з’єднаннями, вниз по схилу долини, через міст, що перекриває річку, чиї опори та арки найпомітніші залишки системи — і вгору по схилу, до резервуара, трохи нижчого за головний бак, втрачаючи лише невелику кількість гідравлічного напору в процесі. Перевернуті сифони уникали з'єднання глибоких долин з аркадою за аркадою, як у Пон-дю-Гар, який позначає межу такої системи.