Барабарські печери (англ. The Barabar Caves) — одні з найдавніших уцілілих скельних печер Індії. Вони розташовані в Макхдампер-Блок в окрузі Джеханабад індійського штату Біхар, за 24 км на північ від округу Гая. Більшість печер датуються епохою імперії Маур'їв (322—185 роки до н. е.). У деяких з них висічені едикти Ашоки.

Чотири печери знаходяться в Барабарських, а три — в Нагарджунських скелястих височинах. Ті, що розташовані на відстані 1,6 км від групи височин Нагарджуни, іноді відносять до печер Нагарджуни. Ці вирубані в скелі гроти датуються III століттям до н. е., періодом правління маурійского імператора Ашоки (бл. 273—232 до н. е.) і його онука Дашаратхи Маур'ї. Попри те, що правителі були буддистами, в імперії була запроваджена політика релігійної толерантності. Завдяки цьому набули поширення різні джайнскі секти.

У печерах перебували аскети секти адживіки, заснованої Макхалі Гошала — сучасником засновника буддизму Гаутами Будди, а також 24-го і останнього тіртханкари джайнізму Махавіри. Тут також знаходяться декілька висічених в скелях буддійських і індуїстських скульптур.

Більшість печер Барабар складаються з двох вирубаних з граніту приміщень з ретельно відполірованими внутрішніми поверхнями й унікальною акустикою. Перше приміщення становить великий прямокутний зал, в якому збиралися служителі, а в другому — невеликому, круглому, куполоподібному — відправлялися релігійні культи. Можливо в дальньому приміщенні знаходилася невелика схожа на ступу споруда, проте на даний момент приміщення порожні.

Печери згадуються у романі англійського письменника Е. М. Форстера «Подорож до Індії» (проте автор змінює їх назву на Марабарські).