Віа Джулія — це історична та архітектурна важлива вулиця в Римі, Італія, яка пролягає вздовж лівого (східного) берега Тибру від Площі Сан-Вінченцо Паллотті , біля Понте Сісто, до Piazza dell'Oro. Вона має довжину близько 1 кілометра та з’єднує Реголу та Понте Ріоні.

Проект дороги був доручений у 1508 році Донато Браманте папою Юлієм II (р. 1503–1513), могутньої родини делла Ровере, і був одним із перших важливих проектів міського планування в папському Римі в епоху Відродження.

Дорога, названа на честь свого покровителя, також називалася Via Magistralis (освітлена . "головна дорога") через її важливість, а Via Recta (букв. "пряма дорога") через його планування.

Проект мав три цілі: створення великої дороги, вставленої в нову систему вулиць, накладених на лабіринт алей середньовічного Риму; будівництво великого проспекту, оточеного розкішними будівлями, щоб свідчити про відновлену велич Католицької Церкви; і, нарешті, заснування нового адміністративного та банківського центру поблизу Ватикану, резиденції пап, і далеко від традиційного центру міста на Капітолійському пагорбі, де домінували римські баронські родини, які виступали проти понтифіків.

Незважаючи на переривання проекту через pax romana 1511 року та смерть папи через два роки, нова дорога одразу стала одним із головних центрів епохи Відродження в Римі. Багато палаців і церков було збудовано найвидатнішими архітекторами того часу, такими як Рафаелло Санціо та Антоніо да Сангалло Молодший, які часто вирішували переїхати на вулицю. Кілька знатних сімей приєдналися до них, тоді як європейські країни та італійські міста-держави вирішили будувати свої церкви на вулиці або в безпосередній близькості.

У період бароко будівельна діяльність, якою керували найвидатніші архітектори того часу, такі як Франческо Борроміні, Карло Мадерно та Джакомо делла Порта, не припинялася, тоді як вулиця, улюблене місце римської знаті, став театром турнірів, вечірок і карнавальних парадів. У цей період папи та приватні меценати продовжували опікуватися дорогою, засновуючи благодійні установи та забезпечуючи місцевість питною водою.

З середини 18 століття переміщення центру міста в бік рівнини Кампо-Марціо спричинило припинення будівельної діяльності та відмову від дороги шляхтичами. На зміну їм прийшли ремісники зі своїми майстернями, і Віа Джулія набула самотнього й урочистого вигляду, який характеризував би її протягом двох століть. У фашистський період деякі будівельні проекти порушили єдність дороги на її центральній ділянці, і пошкодження досі не відремонтовано. Незважаючи на це, Віа Джулія залишається однією з найбагатших доріг Риму в мистецтві та історії, і після двостолітнього занепаду, починаючи з 1950-х років, слава дороги знову стала одним із найпрестижніших місць міста.