Зміни населення Рік Населення Зміна1939 250 000 — 1946 117 894 −52.8% 1950 194 633 +65.1% 1960 286 940 +47.4% 1970 365 600 +27.4% 1980 456 707 +24.9% 1987 469 053 +2.7% 1990 465 143 −0.8% 1995 463 019 −0.5% 2000 462 995 −0.0% 2005 458 093 −1.1% 2010 460 509 +0.5% 2012 460 427 −0.0% 2014 461 489 +0.2%

Археологічними розкопками встановлено, що вже з середини 1-го тис. на території Гданська існувало слов'янське поселення. У письмових джерелах Гданськ вперше згадується під 997 року як urbs Gyddanzc у житії Св. Адальберта Празького, який прибув сюди з місією. Завдяки вигідному становищу місто швидко розвивається під владою слов'янських князів, що називали себе Померанськими герцогами. Згадки про Гданський порт вперше зустрічаються у XII ст. 1236 року місто отримує від герцога Свентопелка II[1] любецькі міські права[2], тут оселяються німецькі купці з Любека та інших північно-німецьких та балтійських ганзейських міст.

Після того, як рід померанських герцогів вимер, почалося змагання Бранденбургу, Польщі та Тевтонського ордену за безхазяйний терен на Нижній Віслі. 13 листопада 1308 року війська ордену зайняли Гданськ й надали центральній частині міста (Głowne Miasto) міські права. Водночас внаслідок війни місто починає занепадати. Цісар Священної Римської імперії та Папа Римський визнають права ордену на Гданськ. З Польщею орден воює до моменту укладення угоди (1343), за якою лицарі тримають місто як «милостиню» від польського короля Казимира ІІІ, що залишає статус міста невизначеним. Припинення війн сприяє швидкому розвитку торгівлі. 1361 року Гданськ (Głowne Miasto) вступає в Ганзейську унію.

Щоб запобігти надмірному зростанню могутності цієї частини міста, 1377 отримує міські права Старе місто (Stare Miasto), а 1380-го — також засноване Тевтонським орденом Нове місто (Młode Miasto). Владарювання Тевтонського ордену триває до 1454 року, коли гданчани в ході так званої «13-річної війни» між орденом та Прусським Союзом (до якого вступив Гданськ), повстають проти чужинців. Лицарі залишають місто, а їхню фортецю невдовзі руйнують на знак того, що жоден загарбник більше не контролюватиме Гданськ. Відтоді він як привілейоване місто залишається під владою Польської корони.

Своїм економічним розквітом у XVI–XVII ст. Гданськ завдячує фактично монопольному становищу в польській торгівлі. Жоден мішок збіжжя не вивозився з країни без того, щоб на цьому не заробили Гданські купці.

У XVIII ст. внаслідок постійних війн місто занепадає. 1793 року (Другий розділ Польщі) до Гданська вступають прусські війська.

Пруссія (згодом Німецька імперія) володіла Гданськом до 1920 року, коли Версальським договором Гданськ проголошується «вільним містом» під контролем Ліги Націй. На цей момент місто фактично контролювали німецькомовні мешканці, які становили 97,6 % населення міста.

Виведення Гданська з-під контролю Німеччини, створення на захід від міста польського коридору, через що Третій Рейх втратив прямий доступ до однієї зі своїх найбільших провінцій, Східної Пруссії, відмова Польщі надати вільний шлях до неї та інші тертя стали приводом для вторгнення Німеччини до Польщі 1 вересня 1939 року. Польський гарнізон Вестерплятте (місцевість біля Гданська) чинив гітлерівцям тривалий опір, але «вільне місто» окупувала Німеччина, яка почала зачистки польського населення.

У 1945 році Старе Місто було зруйновано на 90 %. Причиною були не тільки британські повітряні атаки та воєнні дії в місті — найбільших руйнацій завдали радянські війська, які, вигнавши мешканців з їхніх домівок, підпалювали будинки.

За рішенням Ялтинській конференції 1945 року, Гданськ було передано під суверенітет Польщі.

На терени Гданського повіту були депортовані 919 українців з українських етнічних територій у 1947 році (т. з. акція «Вісла»).[3]

У 1950–1960-х рр. місто було відбудовано, і Гданськ став важливим індустріальним центром комуністичної Польщі.

Грудень 1970 р. — антикомуністичні робітничі страйки та маніфестації кораблебудівників, придушені військом і міліцією з наявністю людських жертв, спричинили падіння Владислава Гомулки.

14 серпня 1980 р. — розпочався політичний страйк на Гданській корабельні ім. Леніна, яка стала головним осередком створення незалежної профспілки «Солідарність» (Solidarność) на чолі з Лехом Валенсою.

↑ Свентопелк II. Великий (1195—1266), (також Свантеполк, Сватоплук, Свитопелк) — старший син Мщивоя (Мествіна) І-го з династії Собіславів (Самборідів) ↑ Див.: Любек, Ганза ↑ Акція «Вісла». Документи / упор. Євген Місило. — Львів; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997. — ISBN 5-7707-8504-7. — С. 483.