Church of the Nativity
( Храм Різдва Христового )
Храм Різдва́ Христо́вого (грец. Βασιλική της Γεννήσεως, араб. كنيسة المهد, івр. כנסיית המולד) — християнська церква у Вифлеємі, побудована над печерою, в якій, згідно з християнською традицією народився Ісус Христос. Є одним із найстаріших безперервно діючих християнських храмів світу та разом з Храмом Гробу Господнього входить до числа головних християнських святинь Святої Землі і світу в цілому. Як місце народження Ісуса Христа також шанується мусульманами.
Згадку про існування уже в ранньохристиянський період традиції означення конкретного місце знаходження печери та стайні в яких народився Христос можна знайти у Орігена в його творі «Проти Цельса». Там зокрема сказано:
«У цих місцях ще є живим передання про цю подію, відомо також і ворогам віри, що в тій печері народився Ісус, Якого шанують і Якому дивуються християни»[1]
Подібні свідчення можна знайти у Юстина Мученика та Євсевія. Таким чином можна стверджувати, що вже в той час серед християн існувала традиція ідентифікації та вшанування місця, де нині розташовано храм, а тоді було околицею міста.
Римський та візантійський періодиПісля припинення періоду гонінь та перетворення християнства на державну релігію Римської імперії починається активне церковне будівництво. Перший храм на місці Різдва, був закладений у 327 році Святої Оленою — матір'ю імператора Костянтина Великого. Будівництво було завершене у 333 році. Освячення відбулося 31 травня 339 року. Євсевій Кесарійський так описує цю подію:
Спорудила вона Богу якому ми поклоняємось два храми: один при печері народження, інший на горі Вознесіння, бо Еммануїл благоволив народитися для нас під землею, і місцем плотського його народження євреї визнають саме Вифлеєм. Тому, благочестива василиса всіляко прикрасила цю священну печеру і вшанувала чудовими пам'ятками плід Богородиці. А трохи згодом ту ж саму печеру вшанував своїми приношеннями і василевс, котрий до щедрот своєї матері приєднав золоті та срібні дари і різноманітні завіси.[2].Костянтинова базиліка складалась з атріуму, нави та восьмигранної прибудови (так званого октагона) навколо печери Різдва. В 386 році, до храму було добудовано два монастирі — чоловічий і жіночий. Саме на цей час припадає діяльність тут Св. Єроніма, який у цьому монастирі вперше переклав Біблію на латинську мову.[3]
Перша базиліка, була зруйнована в час Самарійського повстання у 529 році. Від цього найбільш раннього храму до нас дійшли лише археологічні рештки у вигляді шару попелу, уламків черепичного даху та мозаїчного покриття підлоги.
Новий храм Різдва Христового був невдовзі споруджений на кошти імператора Юстиніана. Була повністю перебудована колонада і видовжений загальний об'єм споруди. Октагон був замінений на простір з трьох апсид повернутих своїми осями до печери Різдва, утворюючи своєрідний трилисник. До печери Різдва було зроблено два нових входи. Підлога і стіни були викладені мозаїками. Також великою мозаїкою із сценою Різдва було викладено зовнішню західну стіну над входом.[4]
Саме ця мозаїка на фасаді, згідно з поширеною традицією врятувала храм Різдва від руйнування в період перського нашестя 614-629 рр., коли були розорені і знищені майже всі головні християнські святині Палестини, включно з храмом Гробу Господнього в Єрусалимі. Як заведено вважати, командувач перського відділу, що зайняв Вифлеєм, підійшовши до храму, угледів мозаїку на фасаді і побачив на ній зображення трьох царів, одягнених у перський одяг. Ця обставина змінила наміри персів і вони вирішили не чіпати храм. Деяким підтвердженням цього переказу може бути той факт, що в тодішньому християнському мистецтві було прийнято зображати трьох царів у одязі перських зороастрійських священиків (прикладами можуть бути мозаїки церков Св. Марії Маджоре в Римі, Св. Аполінарія Нуово і Св. Віталія в Равенні)[5]
Арабське завоюванняПісля завоювання Палестини арабами у 636 році, одна з трьох апсид, що оточували печеру Різдва, а саме південна, була віддана для використання мусульманам. Молитви та поклоніння мусульман в храмі, були зумовлені шануванням Діви Марії та Ісуса у ісламі, а також визнання факту його Різдва у Вифлеємі. Саме ці обставини, очевидно збереженню споруди майже у незмінному вигляді протягом всього періоду арабського панування, в тому числі і протягом антихристиянських акцій халіфа Аль-Хакіма, коли були зруйновані численні палестинські церкви, в тому числі і вдруге Храм Гробу Господнього.[6][7]
Коли хрестоносці зайняли Вифлеєм в 1099, вони застали церкву Різдва приблизно в тому ж стані в якому вона була за часів Юстиніана. Особливий статус церкви в період панування хрестоносців, визначився відразу ж, коли у 1100 році вона стала місцем коронації першого Єрусалимського короля Балдуіна І[8], а згодом у 1119 році його наступника Балдуіна ІІ. В 1099 році згадується перший єпископ Вифлеєма[9]. У 1100 на прохання Балдуїна І, папа призначає до Вифлеєма нового єпископа на ім'я Анселін, а при храмі з'являються монахи августинського ордену. У зв'язку із цим комплекс храму зазнає певних змін — тут з'являється єпископський будинок і капітул.
Хоча з цього часу дійшло багато описів Вифлеєму різноманітних паломників, вони надають досить мало інформації про нові ті чи інші будівельно-оздоблювальні роботи. В основному їх описи стосуються ключового пункту будівлі — печери Різдва, місця поховання вбитих Іродом вифлеємських немовлят, а також перенесеного сюди тіла Йосифа Ариматейського. Дещо більше про зміни привнесені у храм хрестоносцями говорять результати пізніших досліджень. З їх допомогою було виявлено двомовний греко-латинський напис, який повідомляє про відновлення настінних мозаїк монахом Єфраїмом у 1165–1169 рр., в час правління імператора Мануїла І Комнина, короля Аморі І та єпископства Ральфа І. Інший напис свідчить, що принаймні одна серія розписів на колонах була виконана у 1130 році.
До періоду хрестоносців відносять також і нове оформлення головного входу. Верхня частина високої арки центральних дверей була замурована і завершена стрільчатим склепінням, а з двох боків побудовано вежі від яких зараз не залишилось жодних видимих слідів[10]
Османський період ↑ Оріген. Проти Цельса. Книга 1 [Архівовано 9 березня 2012 у Wayback Machine.] (рос.) ↑ Євсевий Кесарійський. «Життя блаженного василевса Костянтина». Книга третя. Глава 43. Ще про церкву вифлеємську ↑ Pierre Nautin, article Hieronymus, in: Theologische Realenzyklopädie, Vol. 15, Walter de Gruyter, Berlin — New York 1986, p. 304—315, p. 309—310. ↑ R. Hamilton. The Church of the Nativity at Bethlehem. A Guide. Jerusalem 1947, 19-22 ↑ The Church of the Nativity, Bethlehem. Early Christian Period After 529. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2 жовтня 2011. ↑ W. Harvey, W. Lethaby, O. Dalton, H. Cruso, A. Headlam. The Church of the Nativity at Bethlehem. London 1910, 33. ↑ Church of the Nativity, Bethlehem.History. Архів оригіналу за 16 лютого 2014. Процитовано 2 жовтня 2011. ↑ Guillaume de Tyr Historia belli sacri a principibus christianis in Palaestina et in Oriente gesti, X, 9. Архів оригіналу за 11 жовтня 2012. Процитовано 6 листопада 2011. ↑ Albert of Aix. Historia Hierosolymitanae Expeditions, IX, XVI. Архів оригіналу за 22 грудня 2011. Процитовано 6 листопада 2011. ↑ The Church of the Nativity, Bethlehem. Present Condition of the Church. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2 жовтня 2011.
Коментувати