Античність. Вестготи. Маври  Місто «Olissipo» знаходилось на території римської провінції Лузітанії

За народною легендою, місто Лісабон було засноване давньогрецьким героєм Одісеєм (порт. Ulisses, Odisseu), і як Рим, виникло на семи пагорбах.

Перше поселення заснували фінікійці близько 1200 р. до н. е. і це друга найстаріша європейська столиця після Афін[1].

Вигідне географічне розташування міста сприяло його швидкому розвитку. Так, з появою у регіоні Кельтів, вони почали змішуватися з місцевими населенням, що і дало початок виникненню племен, що розмовляли кельтською мовою. Найвірогідніше, стародавні греки протягом тривалого часу мали в гирлі річки Тежу торговельний пункт. Але тогочасні конфлікти у Середземномор'ї призвели до залишення міста греками, головним чином завдяки карфагенянам, що на той час домінували в регіоні. Занепад Римської імперії та феодалізація суспільства призвели до завоювань її західної частини германськими, гунськими та іншими племенами. Під кінець римського панування «Olissipo» стало одним із перших міст, що прийняли християнство. Першим єпископом міста був Сан-Ґенс. У той час місто зазнає значних пограбувань варварами, аланами, стає частиною Суевського королівства, і врешті решт, переходить до вестготів із Толедо, які називають його «Ulishbona». Пограбування та комерційний занепад на той час містечка «Ulishbuna» тривали до початку VII століття, коли маври, скориставшись громадянською війною в Толедському королівстві, захоплюють Іберійський півострів у 711 році. Отже у 719 році місто перейшло до маврів, які назвали його «al-Lixbûnâ» арабською мовою та побудували фортифікацію.

На початку вересня 844 року мусульманський Лісабон здобули вікінги. Вони 13 днів грабували місто й вирізали частину міського населення.

Королівство Португалія  Капітуляція сарацинів Лісабона перед Афонсу І. Лісабонський землетрус План перебудови 1756 р.

Мусульманське панування у Лісабоні тривало до 1147 року, коли місто відвоював перший португальський король Афонсу І. 1179 року він надав йому форал, яким визнав за поселенням статус містечка та муніципальні самоврядні права. Статус столиці Лісабон отримав 1255 року, завдяки своєму вигідному стратегічному розташуванню. Було відновлено єпархію, яка у XIV столітті стає метрополією. Вже до кінця XIII століття місто перетворюється на важливий порт, завдяки морському сполученню з Північною Європою, а в 1290 році за короля Дініша I відкривається перший у країні університет, який у 1308 році перенесли до міста Коїмбри.

6 грудня 1383 року міщани Лісабона повстали проти королеви-регентші Леонори, прогнали її і проголосили «захисником королівства» авіського магістра Жуана. 16 грудня вони створили самоврядну раду — Дім двадцяти чотирьох. У відповідь до Португалії вдерся кастильський король Хуан I, зять вигнаної королеви. 29 травня 1384 року він оточив португальську столицю й тримав її в облозі чотири місяці. Лісабон врятувався чудом: серед кастильців спалахнула епідемія чуми, яка викосила половину їхнього війська. 3 вересня нападники зняли облогу й повернулися до Кастилії. Наступного 1385 року кортеси обрали Жуана новим королем Португалії. 14 серпня у вирішальній битві при Алжубарроті він вщент розбив кастильських інтервентів. За допомогою лісабонців Жуан І відстояв суверенітет країни й добився утвердження Авіської династії на португальському троні. Він та його нащадки розпочали завоювання в Африці та дослідження Атлантики.

Тісна співпраця з італійцями, що домінували у Середземномор'ї ще з часів Римської імперії, приносить місту низку важливих географічних відкриттів у спільних експедиціях — архіпелаги Азорських островів, Мадейри та Канарських островів. Ці острови дозволили заснувати нові морські порти, корисні з точки зору нових комерційних зв'язків. Численні морські експедиції відправлялись із Лісабона у XV—XVII століттях. Найвідомішою стала експедиція під керівництвом Васко да Гама у 1497—1498 роках, підкреслюючи таким чином важливість міста як морського порту та торговельного центру Європи.

На зміну Авіській династії у 1580 році приходять кастильські Габсбурги (Іберійська унія).

13 червня 1589 року англійські пірати під проводом Френсіса Дрейка здійснили морський напад на Лісабон, проте португальці його успішно відбили[2].

У 1640 році португальцям вдається відновити незалежність і королем стає Жуан IV. У місті будується приблизно 40 нових монастирів (крім тридцяти вже існуючих на той час), а на початку XVIII століття, за часів короля Жуана V, у місті будується грандіозна для тих часів споруда — акведук «Вільних Вод» (порт. Aqueduto das Águas Livres), висота котрого сягає 70 метрів (див. галерею зображень).

1 листопада 1755 року Лісабон зруйнували великий землетрус і цунамі. Відновленням міста займався міністр Себаштіан де Карвалю. Столиця відродилася лише наприкінці XVIII століття. Нововідбудоване місто, центральна частина якого набуває прямокутних форм і отримує назву на честь маркіза.

Восени 1807 року між Наполенівською Францією і Португалією спалахнула війна. 29 листопада португальський уряд на чолі з принцом-регентом Жуаном втік із Лісабона до Бразилії, а 30 листопада столицю безкровно зайняли французькі війська під проводом генерала Жан-Андоша Жюно. Французька окупація тривала до 1811 року.

Республіка Португалія

У 1910 році Португалію вперше проголошено республікою, що існувала до 1926 року, коли праві сили встановлюють у країні диктаторський режим Нової Держави на чолі з Салазаром, що тривав до 25 квітня 1974 року.

Цього дня в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було скинуто півстолітню диктатуру на чолі з послідовником Салазара Марселу Каетану, а 25 квітня стає національним святом — днем свободи[3]. Відтоді в Лісабоні і в країні встановлюється демократія (сьогодні муніципальною палатою керує Соціалістична партія на чолі з мером Антоніу Коштою). У країні починається нова ера економічних перетворень і вже через 10 років після падіння диктаторського режиму, в 1985 році тодішній португальський президент Маріу Суаріш підписав угоду про вступ країни до Європейського Союзу (сталося це у Монастирі єронімітів).

У 1988 році у центрі Лісабона (місцевість Шіаду) сталася пожежа, що знищила значну частину архітектурної спадщини міста та зону його традиційної комерції[4].

Сьогодні Лісабон розвивається у швидкому ритмі, не відстаючи від інших європейських столиць, — покращується його інфраструктура та системи безпеки, охорони здоров'я, спорту та ін. 1994 року місто було Європейською столицею Культури, у 1998 році відкрито другий міст через річку Тежу, у тому ж році у місті було реалізовано Всесвітню виставку Expo 1998 присвячену океанам, у 2004 році в рамках чемпіонату Європи з футболу, що проходив у Португалії, місто було ареною 10 футбольних матчів (на стадіонах Алваладе XXI і Луж). 2008 року оголошено також про будівництво нового міжнародного аеропорту, третього мосту через річку Тежу серед інших грандіозних проєктів.

↑ 30 most interesting facts about Portugal. travel drafts (амер.). 12 вересня 2017. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 4 квітня 2020.  ↑ Lima, D. P. de. O attaque dos ingleses a Lisboa em 1589 contado por uma testemunha // Lisboa e seu termo: estudos e documentos, Vol. 1. Lisboa, 1947. ↑ Історія міста на офіційній вебсторінці муніципальної палати Лісабона [Архівовано 15 травня 2008 у Wayback Machine.] (порт.) ↑ Хронологія міста на офіційній вебсторінці муніципальної палати Лісабона [Архівовано 16 квітня 2008 у Wayback Machine.] (порт.)