В давнину Наджран був значущим центром виробництва ладану і смирни[1]. Через місто проходив торговий шлях, відомий як «шлях пахощів», який пов'язував південь Аравійського півострова з різними областями Середземномор'я та Месопотамії.

В 25 до н. е. місто було захоплене римським полководцем Елієм Галлом, який здійснював похід за дорученням імператора Октавіана[2].

У період з VI по першу половину VII століття в Наджрані існувала велика християнська громада[1]. В 517 році місто було захоплене юдейським царем Хим'яру Юсуфом Зу-Нувасом, при цьому зі страху перед зростаючим впливом християнської Ефіопії було вбито безліч городян, які сповідують християнство (це вбивство мирних жителів Наджрана засуджується в Корані — див. Асхаб аль-Ухдуд). В 623 році Наджран був захоплений полководцем і сподвижником Мухаммада Халідом ібн аль-Валідом. На десятий рік хіджри пророка Мухаммеда відвідала делегація з 14 наджранських християн, яким дозволили помолитися в мечеті. Підсумком візиту і релігійного диспуту стала угода між мусульманами і християнами Наджрану, яке діяло при Мухаммеді і Абу Бакрі. Але вже в період правління другого ісламського халіфа Умара ібн Хаттаба християни, які залишилися в місті, були вислані з Аравії[3].

Євреї жили в Наджрані ще до завоювання міста мусульманами. Після нього євреї, які проживали в місті, мали право носити зброю, а також користувалися рядом цивільних прав. Деякі з них займалися скотарством і землеробством і були звільнені від сплати джизії[4]. В 1934 році, після входження міста до складу королівства Саудівська Аравія, єврейське населення почало піддаватися переслідуванням, що призвело до втечі близько 200 євреїв Наджрана в Аден. Біженці були розміщені в таборі Хашид, а потім, повітрям, були перекинуті в Ізраїль[5].