Нафтова криза 1973 року призвела до значного підвищення цін на нафту, особливо у США, що зробило рентабельним видобування нафти на приполярних родовищах, відкритих 1968 року. Рішення про побудову нафтопроводу (англ. Trans-Alaska Pipeline Authorization Act) ухвалили наприкінці 1973 року[1]. Втім, будівництво трубопроводу зіткнулося з багатьма проблемами, головним чином дуже низькою температурою, складною й ізольованою місцевістю. Нафтогін був одним з перших проєктів, що зіткнувся з проблемами вічної мерзлоти, необхідно було розробити нові технології будівництва в ґрунті, що промерз.

Будівництво нафтогону почалося в 1974 р. Споруджував його консорціум у складі «Бритиш петролеум», «Екссон» і «Атлантик Ричфілд» — трьох найбільших нафтових монополій, яким належали ліцензії на територію родовища Прадхо-Бей. На будівництві працювало більше 20 000 осіб з різних країн, що спричинило бурхливе зростання таких міст, як Валдіз, Фербанкс та Анкоридж.

Відкриття нафтопроводу відбулося 20 червня 1977 р. Нафтогін був повністю завантажений до кінця року. У часи найбільшої навантаженості через нього прокачували до 2 млн. барелів (320 000 м3) сирої нафти на день.
Під час експлуатації сталося кілька серйозних інцидентів, пов'язаних із розливом нафти. Серед них саботаж будівництва, помилки обслуговування, умисне ушкодження[джерело?].

Станом на 2010 рік нафтогоном сумарно було перекачано майже 16 млрд. барелів (2,5×109 м3) нафти.