Тибетський буддизм

Тибетський буддизм (англ. Tibetan Buddhism; раніше також ламаїзм^[а]) — регіональний напрямок в буддизмі, характерний для Тибету і прилеглих областей Гімалаїв (частин Індії, Непалу, Бутану). Також практикується меншинами в Монголії, Росії (Бурятія, Тува, Калмикія), Китаї за межами Тибету (зокрема Внутрішній Монголії).

Тибетський буддизм — це великий комплекс учень і способів медитації, що включає традиції Хінаяни, Махаяни і Ваджраяни, одна з течій махаяністського буддизму. Склався у XII–XV століттях у Тибеті як феодальна ідеологія на базі віровчення і культу буддистської школи Гелуг-ба («жовтошапочників»).