Context of Ефіопія

Ефіо́пія (також за правописом 2019 року «Етіо́пія»; амх. የኢትዮጵያ, офіційно — Федерати́вна Демократи́чна Респу́бліка Ефіо́пія (амх. የኢትዮጵያ ፌዴራላዊ ዲሞክራሲያዊ ሪፐብሊክ) — держава на сході Африки. Площа країни становить 1 133 882 км² (26-те місце у світі). Населення: 112 269 301 особа (на 2020 рік). Столиця: місто Аддис-Абеба. Межує на північному сході із Джибуті, на півночі й північному сході — з Еритреєю, на сході й південному сході — із Сомалі, на півдні — з Кенією, на заході — з Південним Суданом і на північному заході — із Суданом. Офіційна мова — амхарська. Наступниця Ефіопської імперії, Дергу та Народно-Демократичної Республіки Ефіопія. З 1991 по 2018 роки перебувала в перманентному конфлікті з Еритреєю. Серед всіх африканських країн лише Ефіопія ніколи не перебувала під чиїмось пануванням.

More about Ефіопія

Basic information
Population, Area & Driving side
  • Population 120283026
  • Область 1104300
  • Driving side right
Історія
  • Докладніше: Історія Ефіопії
    Доісторичні часи

    Ефіопське нагір'я було місцем проживання людей із найдавніших часів, про що свідчать останки австралопітеків у долині річки Омо і стоянки олдувайської культури на півдні Ефіопії.

    Ефіопське нагір'я — ймовірний центр формування ефіопеоїдного антропологічного типу, кушитських мов і одного з найдавніших центрів землеробства.

    Стародавня історія

    У VI—V століттях до н. е. на плато Тигре оселилися вихідці з різних областей Південної Аравії, у тому числі з Сабейського царства. Вони принесли з собою писемність, семітську мову, техніку кам'яного будівництва методом сухої кладки та інші досягнення цивілізації. Змішавшись із місцевим населенням, вони утворили давньоефіопський етнос.

    У V столітті до н. е. на плато Тигре утворилося самостійне царство, що розпалося в IV столітті до н. е.

    У перших століттях н. е. на півночі сучасної Ефіопії виникло ранньофеодальне царство Аксум. Його головний порт Адуліс став найважливішим торговим центром на шляху з Єгипту до Індії, а також до берегів Східної Африки.

    У період розквіту Аксумського царства, в IV—VI століттях, його гегемонія поширювалася на Нубію, Південну Аравію, а також великі області східного Судану, Ефіопського нагір'я і північну частину Африканського Рогу.

    З IV століття в Аксумському царстві починає поширюватися християнство монофізитського напрямку.

    Піднесення в VII столітті Арабського халіфату призвело до занепаду в VIII—IX століттях Аксумського царства.

    ...Читати далі
    Докладніше: Історія Ефіопії
    Доісторичні часи

    Ефіопське нагір'я було місцем проживання людей із найдавніших часів, про що свідчать останки австралопітеків у долині річки Омо і стоянки олдувайської культури на півдні Ефіопії.

    Ефіопське нагір'я — ймовірний центр формування ефіопеоїдного антропологічного типу, кушитських мов і одного з найдавніших центрів землеробства.

    Стародавня історія

    У VI—V століттях до н. е. на плато Тигре оселилися вихідці з різних областей Південної Аравії, у тому числі з Сабейського царства. Вони принесли з собою писемність, семітську мову, техніку кам'яного будівництва методом сухої кладки та інші досягнення цивілізації. Змішавшись із місцевим населенням, вони утворили давньоефіопський етнос.

    У V столітті до н. е. на плато Тигре утворилося самостійне царство, що розпалося в IV столітті до н. е.

    У перших століттях н. е. на півночі сучасної Ефіопії виникло ранньофеодальне царство Аксум. Його головний порт Адуліс став найважливішим торговим центром на шляху з Єгипту до Індії, а також до берегів Східної Африки.

    У період розквіту Аксумського царства, в IV—VI століттях, його гегемонія поширювалася на Нубію, Південну Аравію, а також великі області східного Судану, Ефіопського нагір'я і північну частину Африканського Рогу.

    З IV століття в Аксумському царстві починає поширюватися християнство монофізитського напрямку.

    Піднесення в VII столітті Арабського халіфату призвело до занепаду в VIII—IX століттях Аксумського царства.

    Середні віки  Замок Фісілідів

    З IX століття на північних околицях Ефіопського нагір'я починає поширюватися іслам. Мусульманські князівства, що виникли там, монополізували зовнішню торгівлю.

    У першій половині XI століття Аксумське царство розпалося. На території нинішньої Ефіопії виникло безліч князівств — мусульманських, християнських, іудаїстських, язичницьких.

    У XII столітті християнські князівства об'єдналися під владою Ласти. Це царство встановило зв'язки з Єгиптом і Єменом, почався підйом економіки і культури. У 1268 (або 1270) роки до влади прийшла Соломонова династія, що претендувала на походження від біблійного царя Стародавнього Ізраїлю Соломона. Її засновником був Йїкуно-Амлак (1268—1285). Імператор Амде-Цийон (1314—1344) підпорядкував собі християнські, юдейські, язичницькі і мусульманські князівства Ефіопського нагір'я і створив велику державу.

    Імператор Йїсхак (1414—1429) обклав даниною не тільки мусульманські держави, але і язичницькі царства на півдні Ефіопського нагір'я. Імператор Зера-Яикоб (1434—1468) все своє правління вів боротьбу за зміцнення центральної влади, він змістив всіх васальних князів і замість них поставив імператорськими намісниками своїх дочок і синів, а потім замінив їх своїми чиновниками. У 1445 році Зера-Яикоб розгромив султанат Йїфат, ще кілька мусульманських князівств, і встановив гегемонію в цій частині Північно-Східної Африки. Були укріплені зв'язки з Єгиптом, Єменом, налагоджені контакти із Західною Європою.

    На початку XVI століття східний сусід і старий супротивник, султанат Адал, почав проти Ефіопської імперії запеклу війну. Імам Ахмед ібн Ібрагім (Ахмед Лівша) проголосив джихад і між 1529—1540 роками завоював майже всю територію Ефіопської імперії. Імператор Гелаудеуос (1540—1559) зумів вигнати мусульман із допомогою португальців. У 1557 році османи захопили Массауа та інші порти на узбережжі Червоного моря. У той же період почався наступ на ослаблену Ефіопію негритянських племен оромо.

    У цей же період в Ефіопії з'явилися єзуїти, їхнє проникнення разом із бажанням імператорів створити абсолютну монархію за європейським зразком призвело до кількох війн на релігійному ґрунті, особливо коли імператор Суснийос (1607—1632) прийняв католицизм. Ці війни припинилися з приходом імператора Фасіледеса (1632—1667), який вигнав з Ефіопії єзуїтів і припинив відносини з португальцями.

    Імператор Іясу I Великий (1682—1706) знову підкорив бунтівних васальних князів, спробував провести реформу управління, для розвитку торгівлі упорядкував систему митниць і мит.

    Проте з кінця XVIII століття в Ефіопії знову посилилася феодальна роздробленість. Кожен великий і навіть середній феодал мав свою армію. Феодали брали податки з селян, що жили общинним устроєм. Ремісники вважалися нижчою кастою, а купці (в основному араби, турки, вірмени) були пов'язані з вищими феодальними верствами відносинами клієнтели. У середні верстви входили військові поселенці, парафіяльне духовенство, заможні містяни. У знаті були раби-слуги, у громадах кочівників також було поширене рабство.

    XIX століття  Імператор Теодрос ІІ.

    У середині XIX століття дрібний феодал Каса з Куари почав боротьбу за об'єднання Ефіопії в централізовану державу. Спираючись на дрібнопомісних феодалів, він завдав у 1853 році поразки правителю центральних областей — расу Алі, потім після запеклих боїв розбив правителя області Тигре раса Уибе. У 1855 році Каса проголосив себе імператором під ім'ям Теводрос II.

    Теодрос повів рішучу боротьбу з феодальним сепаратизмом. Була створена регулярна армія, реорганізована податкова система, заборонена работоргівля, у церкви була відібрана частина земель, володіння що залишилися були обкладені податком. Було скорочено кількість внутрішніх митниць, почалося будівництво військово-стратегічних доріг, в Ефіопію запрошувалися європейські фахівці.

    Однак введення податків на духовенство призвело до конфлікту з церквою, яка підняла феодалів на боротьбу проти імператора. До 1867 року влада Теодроса поширювалася лише на незначну частину країни. У цьому ж році виник конфлікт із Великою Британією, спровокований арештом в Ефіопії кількох підданих британської корони. У жовтні 1867 в Ефіопії висадився корпус британських військ (чисельністю понад 30 тис. ос., включаючи допоміжний персонал із числа індійців). Армія імператора Теодроса налічувала до того часу не більше 15 тис. осіб.

    Єдиний бій між ефіопами і англійцями у відкритому полі відбувся 10 квітня 1868: 2 тис. британців перемогли 5 тис. ефіопів завдяки перевазі в дисципліні і озброєнні. Після цього Теодрос спробував укласти мир, звільнивши заарештованих та відіслав у подарунок англійцям безліч худоби. Проте британці відкинули мир і почали штурм фортеці Мекдела, де перебував імператор. Не бажаючи здаватися в полон, Теодрос наклав на себе руки. Британці взяли Мекделу, знищили всю ефіопську артилерію, забрали як трофей імператорську корону і в червні 1868 року покинули територію Ефіопії.

    Після загибелі Теодроса II почалася війна за престол. Спочатку імператором став Текле-Гійоргіс II (1868—1871), але потім він був переможений Йоханнисом IV (1872—1889). У 1875 в Ефіопію вторглися війська Єгипту. У листопаді 1875 ефіопам вдалося в битві біля Гундети розбити основні угруповання єгипетських військ. Проте в грудні 1875 Єгипет висадив у Массауа новий експедиційний корпус. У березні 1876 ефіопам вдалося розгромити його в битві при Гурі. Мир між Ефіопією і Єгиптом був укладений у червні 1884, і Ефіопія отримала право користування портом Массауа.

    У 1885 році імператор Йоханнис IV сам почав війну проти магдістського Судану. У 1885—1886 роках ефіопські війська перемагали суданців, але в цей час почалася окупація північних районів Ефіопії Італією. Бойові дії між ефіопами та італійцями йшли зі змінним успіхом.

    У 1888 році імператор Йоханнис запропонував мир Судану. Однак халіф Судану Абдаллах висунув неприйнятну умову — прийняття Йоханнисом ісламу. На початку 1889 року Йоханнис особисто повів 150-тисячну армію на Судан, і в березні 1889 був смертельно поранений у битві на кордоні.

    Новий імператор Менелік II (1889—1913) придушив сепаратизм у Годжамі і Тигре, відтворив єдину ефіопську державу. У 1889 році між Італією та Ефіопією був укладений Уччіальський договір, за яким Менелік визнав перехід до італійців прибережних районів.

    У 1890 році Італія об'єднала всі свої володіння на Червоному морі в колонію Еритрея і оголосила, що за договором 1889 року Ефіопія визнала протекторат Італії над собою. Це змусило Ефіопію до відновлення з 1894 року військових дій між Ефіопією й Італією.

    Наприкінці 1894 року італійські війська зайняли міста Адді-Угрі, Адді-Грат і Адуа. До жовтня 1895 року італійці окупували всю область Тигре. Імператор Менелік відправив проти італійців 112 000 армію, сформовану з загонів правителів областей Ефіопії. 7 грудня 1895 в битві при Амба-Алаге ефіопські війська під командуванням раса Меконнина (батька майбутнього імператора Ефіопії Хайле Селассіє) завдали великої поразки італійським військам. Імператор Менелік запропонував Італії мир. Італійці відмовилися і війна відновилася. 1 березня 1896 відбулася битва при Адуа, у якій італійці були повністю розгромлені.

    У 1893—1899 роках Менелік II встановив сучасні кордони Ефіопії завоювавши ряд областей на південь і південний захід від Аддис-Абеби — Уоламо, Сидамо, Кафа, Гіміре тощо. Таким чином Ефіопські корпуси та армії практично зупинили просування Британської колоніальної імперії в Африці. Практично Ефіопія витримала шалений колоніальний тиск Великої Британії, що закінчилося вибором іншого об'єкта для Британського нападу на Півдні Африки і початку Другої Англо-бурської війни. Менелік II видав указ, що обмежив і скасував рабство, дозволяв обертати на рабів тільки військовополонених і на строк не більше 7 років. При Менеліку будувалися дороги, з'явилися телеграф і телефон, розвивалася торгівля. За правлінні Менеліка в Ефіопії відкрилася перша лікарня (російський військовий госпіталь для допомоги пораненим при Адуа), і з'явилася перша газета. У 1897 році Менелік II встановив дипломатичні відносини з Російською імперією.

    Перша половина XX століття

    У 1913 році Менелік II помер. Імператором став його 17-річний онук Лідж Іясу V. Ефіопія формально не брала участь у Першій світовій війні, проте імператор Іясу вів курс на зближення з Німеччиною, сподіваючись спертися на неї в боротьбі проти англійців, французів і італійців.

    У вересні 1916 імператор Іясу був повалений. Імператрицею була оголошена 40-річна дочка Менеліка Заудіту (тітка поваленого імператора), а регентом, тобто фактичним правителем, 24-річний Тефері Меконнин. До цього він, один з молодших синів раса Меконнина, з 16-річного віку був губернатором області Сидамо, потім області Харера. Після перевороту 1916 року Тефері Меконнин отримав титул рас (приблизно відповідає князю).

     Імператор Хайле Селассіє I

    Після смерті в листопаді 1930 року імператриці Заудіту рас Тефері був коронований як імператор Хайле Селассіє (1930—1974).

    У 1931 році він оприлюднив першу ефіопську конституцію. Встановлювалася абсолютна влада імператора при дорадчому парламенті з палатою депутатів і сенатом. Планувалося повністю скасувати рабство протягом 15—20 років.

    У 1934—1935 роках відбулися збройні зіткнення на кордоні з італійськими володіннями. У жовтні 1935 війська фашистської Італії вторглися в Ефіопію. Кілька місяців ефіопські війська чинили запеклий опір, іноді досягаючи окремих успіхів. Однак 31 березня 1936 основні сили ефіопської армії були розбиті при Май-Чоу. 5 травня 1936 року італійські війська під командуванням маршала Бадольйо увійшли до столиці Аддис-Абебу, а 1 червня 1936 Італія включила Ефіопію до складу колонії Італійська Східна Африка разом з Еритреєю та Сомалі.

    Італійська окупація країни продовжувалася до весни 1941 року, коли британська армія за підтримки допоміжних сил, набраних в африканських колоніях, звільнила Ефіопію і зайняла інші італійські володіння на Африканському розі.

    Друга половина XX століття

    Після війни імператор Хайле Селассіє продовжував самодержавне правління. У 1951 під тиском міжнародної громадськості було скасовано рабство. Багато привілеїв традиційної знаті зберігалися, друк перебував під жорстким контролем монарха, політичні партії були заборонені.

    У 1953 році Ефіопія уклала договір про дружбу і економічне співробітництво з США. Протягом наступних 20 років США надали Ефіопії фінансові субсидії в розмірі майже півмільярда доларів, позики, а також безкоштовно надали озброєння на суму 140 млн дол.

    У 1962 році Ефіопія анексувала Еритрею. Це породило рух опору на анексованих територіях.

    На початок 1970-х режим став абсолютно одіозним, імператор піддавався критиці з усіх сторін політичного простору. Каталізатором подальших подій стала масова загибель людей від голоду в 1972—1974.

     Менгисту Хайле Маріам

    У 1974 році заходи з оздоровлення економіки вилилися в різке підвищення цін і спричинили масові демонстрації протесту. Ситуацією скористалася група офіцерів-марксистів, що виникла влітку того ж року, під назвою «Дерг». Пішов процес демонтажу монархії, відомий як «повзучий переворот». До середини осені «Дерг» підпорядкував собі всі адміністративні ресурси і проголосив курс на побудову соціалізму. Позбавлений влади імператор Хайле Селассіє I помер 27 серпня 1975 року, нібито через нездоров'я. У 1974 році був створений військовий уряд, який очолив генерал Тефері Бенті. У 1976—1977 роках «Дерг» зміцнював свої позиції шляхом «червоного терору», як проти роялістів і сепаратистів, так і проти «лівих». Без суду та слідства знищувалися тисячі опонентів режиму. У 1977 генерал Тефері Бенті був убитий, його місце зайняв полковник Менгісту Хайле Маріам, який продовжив «червоний терор».

    У 1977—1978 роках на південному сході країни, в Огадені, сепаратистський рух етнічних сомалійців інтенсивно підтримала сомалійська армія, намагаючись відірвати і анексувати Огаден. Відтак, Ефіопія для збереження своєї території була змушена вести військові дії проти Сомалі. У цій, так званій, Огаденській війні, допомогу проти Сомалі надали Ефіопії Куба, СРСР і Південний Ємен.

    Крім того, тривала розпочата ще 60-х роках війна Еритреї за незалежність.

    У 1985 році була сильна посуха, гуманітарна допомога Заходу була блокована заколотниками; громадянські безладдя продовжувалися. В умовах важкої економічної кризи противники режиму активізували військові дії. Був створений Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН), і до 1991 року урядові війська утримували лише Аддис-Абебу і її околиці. В 1975—1991 рр. всебічну допомогу режиму Менгісту надавали СРСР і країни Східної Європи, тож, коли у 1991 році у СРСР почалася криза, Менгисту був скинутий, тоді ж був підписаний договір про припинення громадянської війни, і Мелес Зенаві був обраний президентом до вільних виборів у 1993 році.

    У 1991 році вищим органом державної влади став Перехідний уряд Ефіопії, який оголосив про повернення до принципів плюралістичної демократії. Розростання внутрішнього збройного конфлікту призвело до падіння режиму Менгісту Хайле Маріама в травні 1991 р.

    За Конституцією 1994 року Ефіопія стала федеративною державою. Відповідно статті 47 створюються дев'ять штатів (Тиграй, Афар, Амара, Оромо та ін), причому деякі з них мають різні народності, що проживають на певній території (наприклад, Південні нації, національності і народи, народ Хареру). Перераховані в Конституції народи усіх територій можуть у будь-який час створити свій штат за передбаченим основним законом Конституції (ст. 39). Інших суб'єктів федерації не передбачено. Аддис Абеба — столиця держави, адміністрація якої несе відповідальність перед федеральним урядом (ст. 49)[1].

    Кінець XX — початок XXI ст.

    Право Еритреї на незалежність було визнано в 1991 і отримано в 1993. Проте потім настав період охолодження відносин із політиками, які прийшли до влади в новій державі. У 1998—2000 роках у прикордонній зоні вибухнув Ефіопсько-Еритрейський конфлікт, що закінчився з незначною перевагою Ефіопії. Питання про кордон між країнами досі залишається невирішеним.

    У 1997, 2000 та 2006 роках Ефіопія також брала активну участь у долі Сомалі. В останньому випадку ефіопська армія розбила формування місцевих ісламістів і привела до влади в Могадішо лояльний до Ефіопії перехідний уряд на чолі з Абдулою Юсуф Ахмедом.

    Президент Еритреї Ісайяс Афеверкі і прем'єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед знову відкрили кордон між двома африканськими державами для транспортного сполучення.

    25 жовтня 2018 року президентом Ефіопії вперше стала жінка Сахле-Ворк Зевде. Можна говорити про продовження державного будівництва в Ефіопії[2].

    У червні 2019 року уряд Ефіопії запобіг спробі державного перевороту в регіоні на північ від столиці Аддис-Абеби, при цьому був застрелений голова генерального штабу збройних сил країни. Про це повідомив у неділю прем'єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед, передає Голос Америки. Голова уряду Ефіопії повідомив, що спробу перевороту в регіоні Амхара в суботу очолив високопоставлений офіцер та інші військові. Абій заявив про це, виступаючи по державному телебаченню в ніч на неділю, поставши перед глядачами у військовій формі. У зв'язку зі спробою перевороту був застрелений начальник генерального штабу Ефіопії. Це сталося в суботу в столиці, незабаром після атаки в Амхарі. У Амхарі солдати атакували будівлю, де проходило засідання регіональних чиновників, повідомив у неділю на прес-конференції прес-секретар прем'єр-міністра Нігуссу Тілахун. Внаслідок атаки загинули глава регіону і, щонайменше, двоє інших офіційних осіб. Напад у столиці Амхари, місті Бахр-Дар, пов'язують із подальшим вбивством начальника генерального штабу генерала Сеаре Меконнена, який був застрелений охоронцем у його резиденції в Аддис-Абебі. Генерал армії у відставці, якого в той момент не було в резиденції, також був убитий, повідомив прес-секретар. «Ці дві атаки взаємопов'язані», — заявив Нігуссу Тілахун. Нігуссу Тілахун / REUTERS Нігуссу Тілахун / REUTERS Атаку в Бахр-Дарі, імовірно, очолив військовий бригадир, який був посаджений у в'язницю за кілька правопорушень, але пізніше був помилуваний прем'єр-міністром Ефіопії. Більшість учасників нападу в Бахр-Дарі були затримані, інші розшукуються, повідомив прес-секретар[3].

    4 листопада 2020 року в країні почався Збройний конфлікт у Тиграї.

    На початку 2024 року країна стала членом БРІКС[4].

    Ефіопія Alemseged, Abbay. (2004). Diversity and State-Building in Ethiopia. In African Affairs. 103(413), 593—614. Архів оригіналу за 6 січня 2021. Процитовано 27 травня 2019.  В Ефіопії заявили про запобігання спробі регіонального перевороту. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 8 листопада 2019.  П'ять країн офіційно стали новими членами БРІКС: подробиці. РБК-Украина (укр.). Процитовано 7 січня 2024. 
    Read less

Where can you sleep near Ефіопія ?

Booking.com
487.383 visits in total, 9.187 Points of interest, 404 Місця призначення, 9 visits today.