В 1597 році богемський імператор Рудольф II вирішив наділити житлом поруч із фортецею стрільців, що охороняли споруду. Місця для будівництва житла було дуже мало, а сімей стрільців, що потребували житла аж двадцять чотири. Як наслідок, побудовані будинки були дуже малими. Ці маленькі житлові приміщення були побудовані з каменю, деревини та землі. Умови проживання були жахливими: по воду мешканці були змушені ходити до фонтану, а туалет для всіх мешканців вулички був лише один. Водопровід був прокладений лише у 1877 році.

Близько 1657 року на вулиці налічувалося вже лише 14 будинків. Потреба у лучниках відпала, і населення Золотої вулички почало змінюватися. До ХХ століття на вуличці мешкали ремісники, а також празька біднота.

У будинку № 27 проживав цілитель, а у № 16 була корчма.

В 1916–1917 роках, в будинку номер 22 мешкав відомий чеський письменник Франц Кафка. Тут він працював над своєю збіркою «Сільський лікар». Зараз у цьому будинку відкрита книжкова крамниця. Франтішек Халас та Вітезслав Нєзвал — чеські поети, теж проживали на Золотій вуличці. Ярослав Сайферт — нобелівський лауреат з літератури мешкав у будиночку № 6. Празька пророчиця Мадам де Фаб (була вбита Гестапо за те, що передбачила кінець нацизму), проживала у будинку № 14, позначеному знаком, що зображує кішку, сову і кришталеву кулю.

З 1918 року перебудову вулички було заборонено.

Під час Другої Світової війни будинки використовувалися як житлова площа. В 50 роках ХХ століття на вулиці проживали останні мешканці. В1953 році будинки на Золотій вуличці викупила Канцелярія Президента.