Принц Бхаґіратха у покаянні за спасіння 60 тис. своїх предків

Назва «Уттаракханд» є не тільки сучасною назвою штату, але й стародавньою назвою цього історичного регіону, що дослівно означає «північна країна» або «північна частина» мовою санскрит. Ця назва згадувалася в найстаріших індуїстських текстах як об'єднуюча для країв Кедаркханд і Манаскханд. В пуранічних текстах Уттаракханд описується як центральна ділянка індійських Гімалаїв. Гори та долини регіону в стародавні часи асоціювалися із Сварґою — місцем помешкання богів та джерелом священної річки Ганг. Навіть зараз регіон часто називають «оселею богів» (Devbhumi) завдяки численним місцям паломництва вірників-індусів.

Регіон, ймовірно, був спочатку заселений народом кол, аборигенним народом аустроазійського фізичного типу, до якого пізніше приєдналися індоарійські племена кхас, що переселилися з північного заходу протягом ведичного періоду. На той час територія сучасного Уттаракханду вже мала релігійне значення, її часто відвідували ріші та садху. За легендою мудрець В'яса написав Махабхарату саме тут, а Пандави також неодноразово зупинялися у цьому районі. Серед перших відомих династій, що правили як Ґархвалом, так і Кумаоном, могли бути Кунінди в 2-му столітті до н. е., на що вказують знахідки монет цієї держави[1], хоча достеменно ці скарби можуть вказувати лише на активні торговельні відносини між регіонами[2]. В будь-якому випадку, рання форма шайвізму, прихильниками якої були монархи Кунінди, почала розповсюджуватися і на територію Уттаракханду. Значне місце в тогочасній економіці району посідала торгівля сіллю з Тибетом. В Калі у західній частині Ґархвалу був встановлений один з едиктів Ашоки, що свідчить про проникнення до регіону в ті часи буддизму. Тут були поширені й місцеві анімістсько-шаманські ритуали, що відрізнялися від домінуючої ведичній релігії. Через діяльність Аді Шанкари, у Ґархвалі й Кумаоні був остаточно встановлений брахманізм, що закріпився через міграцію мешканців інших частин Індії у рівнинні райони регіону[3].

Приблизно у 7 столітті повну владу в регіоні отримала династія Катьюрі народу кхас, що правила до кінця 10 століття, переважно з долини Катьюр (зараз Байджінатх) у Кумаоні. З 11 століття регіон перебував у стані безвладдя, і до 14 століття владу було поділено між численними гілками династії Катьюрі. Протягом цього періоду у гірських районах регіону оселилося багато представників гімалайських народів, так званих кірата, тибето-бірманської мовної групи, що ймовірно стали основою сучасних народів бхотія, раджі і тхару[3].

 

Форт Алмори в 1815 році

Упродовж більшої частини середньовічного періоду, регіон був об'єднаний з королівством Ґархвалом на заході та королівством Кумаоном на сході. В 13-18 століттях Кумаон досяг розквіту під владою династії Чанд, що походила з рівнинної Індії. Протягом цього періоду розвитку набули науки та нові форми мистецтва, такі як школа живопису Пахарі[4]. Ґархвал, у свою чергу, був об'єднаний під владою династії Пармар-Панвар, що також прибула з рівнин разом з хвилею мігрантів брахманів і раджпутів[5]. В обох випадках зміна влади від Катьюрі до нових династій пройшла мирно, через шлюби між представниками місцевих та нових династій[2].

У 1779 через династичні суперечки Кумаон опинився у стані безвладдя і був захоплений ґархвальцями, які, однак, протрималися лише сім років, до 1786 року. А вже у 1791 Кумаон підкорила непальська імперія Гурхів захопивши його столицю Алмору. В 1803 був підкорений і Ґархвал, ослаблений голодом та землетрусом 1790-х років[2]. Проте непальці правили в Уттаракханді недовго — в результаті Англо-непальської війни, за умовами Суґаульського договору 1816 року, територія перейшла під контроль Ост-Індської компанії, а на її частині було відновлене Князівство Техрі, хоча і залежне від британців.

 

Уттаракханд у складі Об'єднаних провінцій, 1903 рік.

Після здобуття незалежності Індією, князівство Техрі та британські володіння на території регіону увійшли до складу штату Уттар-Прадеш, де складали регіон Кумаон, а з 1968 року — регіони Ґархвал і Кумаон[6]. До 1998 року Уттаракханд залишався виключно географічним регіоном, що не мав політичної ідентичності.

Ще з часів Британської Індії певні кола Уттаракханду почали виступати за його відокремлення, але формально рух за самовизначення був розпочатий 1957 року колишнім князем Техрі, на той час членом Парламенту Індії, Манавендра Шахом[2]. Пізніше в русі взяли участь і різноманітні політичні партії, перш за все Уттаракханд Кранті Дал (Революційна партія Уттаракханду), що діяла від 1979 року. Хоча Ґархвал і Кумаон традиційно були суперниками, мали відмінності у культурі та різний етнічний склад, географічна близькість та переважно спільна економіка, культура, мова і традиції об'єднували регіони та спонукали їх виступати разом у русі за самовизначення[7]. Ці зв'язки сформували основу нової політичної ідентичності Уттаракханду, що об'єднала як регіональні, так і національні політичні партії[8], які в 1994 році виступили з вимогами заснування окремого штату в межах Індійської Республіки. Важливим епізодом цього періоду стала стрілянина в Рампур-Тірахі проти ночі 1 жовтня 1994 року, що отримала значний резонанс[9]. В результаті, 24 вересня 1998 року Законодавчі збори штату Уттар-Прадеш прийняли Біль реорганізації Уттар-Птадешу, що привів до утворення нового штату[10], виникнення якого було закріплене Союзним парламентом у Акті реорганізації Уттар-Прадешу 2000 року й остаточно відбулося 9 листопада того ж року[11][12] — відтак, Уттаракханд став 27-мим штатом Індії під назвою Уттаранчал.

Під час поділу Уттар-Прадешу новоутворений штат було названо «Уттаранчал». Бхаратія джаната парті, що проводила реорганізацію, обрала цю назву як менш сепаратистську і релігійно нейтральнішу[13]. Проте нова назва не прижилася, паралельно все одно використовувалася назва Уттаракханд. Крім того, схожий рух виник у штаті Джхаркханд. Як наслідок, в серпні 2006 року, Кабінет міністрів Індії ухвалив перейменування штату на Уттаракханд, що було затверджено у жовтні того ж року[14].