Індуїзм
Context of Індуїзм
Індуї́зм (історична назва санскритом — сана́тана-дха́рма (санскр. सनातन धर्म) що в перекладі означає «вічна релігія», «вічний шлях», або «вічний закон») — стародавня національна релігія,індійське язичництво, корені якої ведуть до ведичної цивілізації. Чисельність послідовників перевищує 1,2 млрд осіб, відомих як індуси чи індуїсти.
More about Індуїзм
Саме поняття „історія індуїзму“ є свого роду протиріччям в термінах[1]. Самі індуїсти називають свою традицію Санатана-дгарма „вічною дгармою“, а все, що має яке-небудь релігійне значення, вважають анаді — не маючім початку[1]. У випадку з індуїзмом, його історія не грає у вивченні традиції ту ж роль, що в християнстві або буддизмі[1]. Виникнення індуїзму і його розвиток не пов'язані з якою-небудь центральною історичною подією або загальним історичним рухом[1]. Більшість індуїстів вірять у те, що низка подій, яку прийнято називати історією, повторюється знову і знову у вічному циклі. Деякі з основних шкіл індуїстської філософії ототожнюють цей самоповторний світ самсари з майею (ілюзією) і авідьєю (невіглаством)[1]. Таким чином, базою для „історії“, яка документує зовнішню сутність що відбувається, описує зовнішню сторону подій, служить свого роду „вище невігластво“[1].
Багато індологів виділяють три ступені в розвитку релігійного мислення стародавньої Індії: ведизм, брахманізм і власне індуїзм[2]. Згідно з Клостермайером, подібному найменуванню етапів в історичному розвитку індуїзму важко знайти виправдання[2]. Якщо використання терміну „індуїзм“ є проблематичним стосовно Вед і Брахманів, де він не згадується, рівнозначно проблематично його застосування у відношенні до давньоіндійського епосу і Пуранам, де він також не використовується[2]. Сучасні індуїсти, у свою чергу, називають свої живі традиції „ведичними“, а індуїзм — „вайдіка-дгармою“ („ведичною релігією“)[2]. Прийняття Вед як священного писання вони вважають критерієм ортодоксальності[2].
...Читати даліСаме поняття „історія індуїзму“ є свого роду протиріччям в термінах[1]. Самі індуїсти називають свою традицію Санатана-дгарма „вічною дгармою“, а все, що має яке-небудь релігійне значення, вважають анаді — не маючім початку[1]. У випадку з індуїзмом, його історія не грає у вивченні традиції ту ж роль, що в християнстві або буддизмі[1]. Виникнення індуїзму і його розвиток не пов'язані з якою-небудь центральною історичною подією або загальним історичним рухом[1]. Більшість індуїстів вірять у те, що низка подій, яку прийнято називати історією, повторюється знову і знову у вічному циклі. Деякі з основних шкіл індуїстської філософії ототожнюють цей самоповторний світ самсари з майею (ілюзією) і авідьєю (невіглаством)[1]. Таким чином, базою для „історії“, яка документує зовнішню сутність що відбувається, описує зовнішню сторону подій, служить свого роду „вище невігластво“[1].
Багато індологів виділяють три ступені в розвитку релігійного мислення стародавньої Індії: ведизм, брахманізм і власне індуїзм[2]. Згідно з Клостермайером, подібному найменуванню етапів в історичному розвитку індуїзму важко знайти виправдання[2]. Якщо використання терміну „індуїзм“ є проблематичним стосовно Вед і Брахманів, де він не згадується, рівнозначно проблематично його застосування у відношенні до давньоіндійського епосу і Пуранам, де він також не використовується[2]. Сучасні індуїсти, у свою чергу, називають свої живі традиції „ведичними“, а індуїзм — „вайдіка-дгармою“ („ведичною релігією“)[2]. Прийняття Вед як священного писання вони вважають критерієм ортодоксальності[2].
Найперші свідоцтва про практику індуїзму датуються періодом від пізнього неоліту до періоду Хараппської цивілізації (5500-2600 років до н. е.).[3][4][5][6] Вірування і практики докласичного періоду (XVI—VI століття до н. е.) прийнято називати „історичною релігією“ Вед або „ведизмом“. Сучасний індуїзм походить з Вед, найдавнішою з яких вважається „Ріґведа“, що датується більшістю учених другою половиною II тисячоліття до н. е.[7] Веди, в основному, присвячені поклонінню різним дівам (напівбогам), таким, як Індра, Варуна та Агні, в них також міститься опис ритуалу Сома. Основною релігійною практикою релігії вед було здійснення вогненних жертвопринесень, званих ягя, і повторення ведичних мантр. Древні традиції вед мають велику схожість із зороастризмом та іншими індо-європейськими релігіями. У епічний та пуранічний періоди (приблизно у VI—II століттях до н. е.) були записані перші версії епічних поем „Рамаяни“ і „Махабхарати“,[8], хоча усно вони передавалися в перебігу багатьох століть до і після цього періоду.[9] У цих епічних творах описуються історії правителів і війн древньої Індії, які підносяться у поєднанні з релігійними і філософськими трактатами. У Пуранах описуються історії різних аватар, а також діви, їх взаємини з людьми і битви з демонами.
Початок нової епохи в історії індуїзму поклав прихід і розповсюдження по всій Індії філософії Упанішад, джайнізму, і буддистської релігійно-філософської думки.[10] Махавіра і Будда навчали тому, що для досягнення мокші або нірвани немає необхідності приймати авторитет Вед або кастовую систему. Буддизм пішов далі, заявивши, що „Я“, „душа“ (як щось, що не піддається змінам), і Бог (фігура, аналогічна творцю) просто не існують.[11] Буддизм увібрав безліч елементів образної і понятійної системи індуїзму, але присвоїв їм інші значення. Буддизм досяг свого апогею під час правління імператора Ашоки та імперії Маур'їв, які змогли об'єднати індійський субконтинент в одну державу в III столітті до н. е. У конкуренції з буддизмом за вплив на царський престол (опора на царський престол з самого початку була характерна для буддизму, як і проведення публічних диспутів при дворі) індуїзм став систематизованішим, практика жертвоприношень тварин, до Ашоки невід'ємна частина державного та громадського життя індусів, перестала відігравати значну роль в Індії у цілому. До II століття до н. е. у філософії індуїзму сформувалися шість основних шкіл:[12]
Санкх'я[12] Йога[12] Ньяя[12] Вайшешика[12] Пурва-мімамса[12] Веданта[12]У VI столітті до н. е. Чарвака заснував у Північній Індії школу атеїстичного матеріалізму.[13] У період між IV та X століттям н. е. індуїзм взяв гору над буддизмом і поширився по всій Індії, витіснивши буддизм за її межі.[14]
Хоча іслам прийшов до Індії вже на початку VIII століття, разом з арабськими купцями і завоюванням Сіндха, він перетворився в одну з основних релігій у пізніший період завоювання мусульманами індійського субконтинента.[13] Під час цього періоду буддизм остаточно прийшов до занепаду, а багато індусів звернулися в іслам. Багато мусульманських правителі, такі, як Аурангзеб руйнували індуські храми та гнали індусів, а деякі, такі, як Акбар, навпаки відзначались терпимістю. У середні віки індуїзм зазнав великих змін, в основному завдяки відомим ачарьям Рамануджі, Мадхві, та Чайтаньї.[13] Послідовники рухів бхакті замінили абстрактну концепцію Брахмана, яку філософ Шанкара сформулював за кілька століть до цього, емоційно. і пристрасною відданістю Альваро до аватарів Бога, особливо до Крішни та Рами.[15]
↑ а б в г д е (Klostermaier, 2000, с. 5) ↑ а б в г д Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Klostermaier20006 не вказано текст ↑ (Nikhilananda, 1990, с. 3–8) ↑ (Coulson, 1992) ↑ Rigveda. The Hindu Universe. HinduNet Inc. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 25 червня 2007. ↑ „Hindu History“ [Архівовано 18 лютого 2011 у Wayback Machine.] BBC називає фалічні символи Хараппської цивілізації елементами „Доісторичної релігії (3000-1000 до н. е.)“. ↑ (Oberlies, 1998, с. 158) ↑ (Goldman, 2007, с. 23). ↑ (Rinehart, 2004, с. 28). ↑ Olivelle, Patrick, „The renouncer tradition“, in (Flood, 2003, с. 273–274) ↑ (Eliot, 2003) ↑ а б в г д е ж (Radhakrishnan та Moore, 1967, с. xviii–xxi). ↑ а б в (Basham, 1999) ↑ The rise of Jainism and Buddhism. Religion and Ethics—Hinduism: Other religious influences. BBC. 26 липня 2004. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 21 квітня 2007. ↑ J.T.F. Jordens, „Medieval Hindu Devotionalism“ in ( та Basham, 1999)