Монумент гуру Рінпоче в Намчі

Перша згадка про Сіккім у письмових джерелах пов'язана з мандрівкою засновника тибетського буддизму гуру Рінпоче, також відомого як Падмасамбхава, що відвідав Сіккім у 8 столітті. Він благословив країну, розповсюдив в ній буддизм і передбачив встановлення монархії через кілька сотень років. Таким чином, подальший розвиток Сіккіму відбувався під сильним впливом Тибету. У 14 столітті принц Кх'є Бумса зі східного Тибету (Кхам), слідуючи божественному одкровенню, що з'явилося йому уві сні, здійснив подорож на південь, і його нащадки пізніше стали монархами (чоґ'ялами) Сіккіму. У 1642 році нащадок Кх'є Бумси, Пхунцоґ Намґ'ял, був проголошений першим чоґ'ялом Сіккіму в Юксомі (Юксумі) трьома великими ламами, що незалежно один від одного прийшли до Юксому з півночі, заходу і сходу[1]. Юксом став першою столицею Сіккіму, а Пунцог Намґ'ял зробив буддизм державною релігією Сіккіму і сприяв виникненню монастирів.

У 1670 році Пхунцоґ Намґ'ялу успадковував його син, Тенсунґ Намґ'ял, який переніс столицю з Юксома в Рабденце. Це виявилося невдалим рішенням, оскільки нова столиця була дуже близько до кордону з Непалом і часто зазнавала військових нападів. У 1793 році столиця була пересена до Тумлонґа в Північному Сіккімі.

У 1700 році на Сіккім напав Бутан, виступивши на підтримку прав зведеної сестри чоґ'яла на трон. Через десять років бутанці були вигнані Тибетом, що відновив королівську владу. Між 1717 і 1733 роками на Сіккім постійно нападали непальці (одного разу повністю зруйнували столицю) із заходу і бутанці зі сходу. У результаті Сіккім втратив більшу частину своєї території, яка в період найбільшого розквіту доходила майже до Паґрі на півночі, Паро на сході, межі Біхару на півдні і річки Тамур на заході[2].

У 1791 році Китайська династія Цін надіслала війська, щоб захистити Сіккім і Тибет від непальців, після чого Сіккім став васалом Цінської імперії.

Після того як британці підкорили сусідню Індію, Сіккім став шукати союзу з ними проти загального ворога — Непалу. В результаті, коли на початку 19 століття Непал напав на Сіккім, Британська Ост-Індська компанія атакувала Непал. Одним з наслідків англо-непальської війни 1814–1816 років став Суґаульський договір 1816 року між Непалом і Сіккімом, а також Тіталійський договір 1817 року між Сіккімом і Британською Індією. За останнім договором територія, захоплена Непалом, була повернена Сіккіму.

 13-й Далай-Лама і чоґ'ял Тхутоб Намґ'ял, близько 1900 року

Відносини між Британською Індією і Сіккімом загострилися дещо пізніше, коли англійці оподаткували область Моранґ в Сіккімі. В 1849 році експедиція двох британських дослідників, Джозефа Долтона Гукера і Артура Кемпбелла (останній відповідав за зв'язки між британським і сіккімським урядами) проникла до Сіккіму без дозволу і попереднього повідомлення. Членів експедиції було затримано і ув'язнено. Британія надіслала Сіккіму ультиматум, і обох дослідників було звільнено після місячного ув'язнення. Проте, в лютому 1850 року Британія вирядила військову експедицію проти Сіккіму, внаслідок чого Дарджилінг і Моранґ були приєднані до Індії (останній зараз розташований в Непалі). Сіккім вибрав тактику нападів на Індію, через що в період 1860 — 1861 років було організовано ще дві каральні експедиції. Англійці захопили столицю Тумлонґ і підписали мирний договір з Сіккімом в 1861 році, згідно з яким Сіккім став британським протекторатом. Договір, зокрема, передбачав щорічну фінансову підтримку чоґ'яла. У 1886 році північна частина Сіккіму була зайнята Тибетом, який розглядав будівництво англійцями доріг як загрозу власній безпеці. У 1888 році вони спробували просунутися далі, але підрозділи британської армії змусили їх піти з Сіккіму[3]. У 1894 році столицю було перенесено з Тумлонґа до Ґанґтока[4].

Сіккім лишався відкритим для відвідування іноземцями, задля чого необхідними були отримання спеціального дозволу і найм каравану носильників (останнє було недешевим). Саме в такий спосіб у 1930 році Сіккім відвідав філософ Мірча Еліаде[5]. У 1924 році протягом дев'яти місяців в Сіккімі жив Микола Костянтинович Реріх з сім'єю[6].

За часів Другої світової війни громадяни Сіккіму мали можливість поступити на службу до британської армії. Так, уродженець Сіккіму етнічний непалець Ґанджу Лама відзначився в бойових діях в Бірмі і став єдиним сіккімцем, нагородженим британським Хрестом Вікторії[7].

 Монастир Румтек

У 1947 після отримання Індією незалежності, в Сіккімі було проведено референдум, на якому пропозицію про входження до складу Індії було відхилено, внаслідок чого прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру був змушений погодитися на протекторат Індії над Сіккімом. За угодою, Сіккім зберігав повну внутрішню автономію, але надавав Індії право контролю над зовнішньою політикою, міжнародними представництвами, обороною і зв'язком.

До 1955 року Сіккім залишався абсолютною монархією, потім була установлена Державна рада для формування конституційного уряду. За угодою 1951 року половина місць в Державній раді відводилася представникам корінного населення Сіккіму — бхутія і лепча, інша половина — нащадкам переселенців з Непалу. До 1970-х років частка непалського населення істотно збільшилася, і такий розподіл влади більше не відображав реальної картини, як наслідок — у країні почастішали акції протестів проти влади чоґ'яла. Протести 1973, на яких все частіше лунали заклики до втручання Індії, наочно продемонстрували падіння популярності чоґ'яла Палдена Тхондупа Намґ'яла. В результаті уряд підписав нову угоду, що, зокрема, передбачала загальні вибори в Державні Збори. Вибори відбулися в квітні 1974 року, а 3 липня того ж року було прийнято конституцію, за якою владу чоґ'яла була дещо обмежено.

У 1975 році прем'єр-міністр Сіккіму, що знаходився в опозиції до чоґ'яла, звернувся до парламенту Індії з проханням про перетворення Сіккіму на штат Індії. У квітні, після згоди індійського уряду, індійські війська окупувували Сіккім, захопили Ґанґток і роззброїли палацову варту. Був проведений референдум, на якому 97,5 % населення проголосувало за приєднання до Індії. 16 травня 1975 року Сіккім офіційно увійшов до складу Індії, а монархія припинила своє існування[8].

До 2003 року уряд сусіднього Китаю не визнавав Сіккім індійським штатом, і на китайських картах він позначався як окрема держава. У 2000 році сімнадцятий кармапа, проголошений ламою в Китаї, втік в монастир Румтек в Сіккімі. Китай не міг заявити офіційний протест Індії, оскільки вважав Сіккім незалежною державою[9]. З 2003 року це питання вважається китайською стороною «залишеним на плин історії», тобто таким, що підлягає остаточному розв'язанню в невизначеному майбутньому «по мірі поліпшення і розвитку китайсько-індійських двосторонніх відносин»[10]. У відповідь на фактичне визнання Китаєм індійського суверенітету над Сіккімом Індія визнала Тибет складовою частиною КНР, що призвело до потепління індійсько-китайських відносин. 6 липня 2006 року між двома країнами був відкритий прикордонний перехід на перевалі Нату-Ла[11].

↑ Government of Sikkim — About Sikkim. Government of Sikkim. Архів оригіналу за 16 червня 2008. Процитовано 5 листопада 2008.  ↑ History of Sikkim. Department of Information and Public Relations, Government of Sikkim. 29 вересня 2005. Архів оригіналу за 22 квітня 2008. Процитовано 5 листопада 2008.  ↑ History of Sikkim. Envis Centre Sikkim on Ecotourism. Архів оригіналу за 8 вересня 2005. Процитовано 26 листопада 2008.  ↑ History of Sikkim. Government of Sikkim. 29 серпня 2002. Архів оригіналу за 9 травня 2008. Процитовано 6 листопада 2008.  ↑ Eliade, Mircea (1990). Autobiography, Volume 1: 1907-1937, Journey East, Journey West. University of Chicago Press. с. 169. ISBN 0226204073.  ↑ Посвящается 80-летию Центрально-Азиатской экспедиции академика Н.К. Рериха. Газета "Содружество". 1 квітня 2003. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 29 листопада 2008.  ↑ Ganju Lama. SikkimInfo. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 19 листопада 2008.  ↑ Elections after the merger. Sikkiminfo.net. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 6 листопада 2008.  ↑ Baruah, Amit (12 квітня 2005). China backs India's bid for U.N. Council seat. The Hindu. Архів оригіналу за 14 квітня 2005. Процитовано 6 листопада 2008.  ↑ Ответы представителя МИД КНР Лю Цзяньчао на вопросы корреспондентов на пресс-конференции 18 мая 2004 года ↑ Historic India-China link opens. ВВС. 6 липня 2006. Процитовано 6 листопада 2008.