В кінці XV — початку XIV століть до н. е. цар Курігальзу переніс свою резиденцію з Вавилону в нову, добре захищену фортецю, яка була названа на його честь. Вавилон при цьому отримав звільнення від загальнодержавних податків і став привілейованим самоврядним містом.[1] Після смерті царя Дур-Курігальзу продовжував деякий час залишатися найважливішим містом Межиріччя, поки приблизно в XII столітті до н. е. він не був покинутий.

Площа міста, оточеного широкою стіною, становила близько 225 гектарів. Розташований усередині зикурат споруджений на честь Енліля — головного божества вавилонського пантеону. Поруч розташовувалися храмові споруди. Палац мав такі відмітні особливості, як модульність будівлі в складі великого приміщення і прилеглих до нього трьох малих кімнат. У східній частині палацу виявлена ​​скарбниця, а також тронний зал / церемоніальна кімната.[2]