Сфінкс або Великий Сфінкс у Гізі (араб. أبو الهول — Abū al-Haul, у перекладі українською — Батько Жаху) — найдавніша монументальна скульптура на Землі, що збереглася до нашого часу, розташована на західному березі річки Ніл у Гізі поблизу сучасного Каїра. Це висічена з монолітної вапнякової скелі скульптура, що зображає сфінкса, котрий має тіло лева з головою людини. Вважається, що його обличчя та атрибути царської влади відповідають фараону IV династії Стародавнього царства (бл. 2558–2532 рр до н. е.) — Хафрі, піраміда якого розташована позаду.
Твердження про будівництво Сфінкса за фараона Хафри походить від єгиптолога Генрі Солта, який зробив факсиміле пошкодженої стели, встановленої перед статуєю пізнішим Тутмосом IV. Останній рядок на стелі містив склад «Хаф». Томас Юнг заснував на цьому матеріалі свій переклад, припускаючи, що напис містив ім'я фараона. В 1905 році Джеймс Генрі Брестед дійшов висновку, що переклад Юнга був хибним, оскільки навколо складу «Хаф» не було картуша. При цьому дослідники, що перемальовували написи зі стели пізніше, помилково додавали картуш. У 1900 році французький єгиптолог Гастон Масперо припустив, що Сфінкс уже стояв за часів брата Хафри та його попередників. У 1904 Ернст Альфред Волліс Бадж також повідомляв, що на його думку Сфінкс був давнім уже за Хафри[1].
Сучасний єгиптолог Райнер Штадельман дотримується думки, що за своїми художніми особливостями статую слід віднести до будівельної діяльності Хеопса. В 2004 французький вчений Васіл Добрев виступив з припущенням, що статуя зображує Хеопса, але спорудив її його син Джедефра (а наступним після Джедефри правив Хафра)[2].
Починаючи з 1950-х рр. в популярній літературі датування Сфінкса періодом Стародавнього царства стала ставитися під сумнів. Стверджувалося, що скульптура Сфінкса має сліди ерозії, спричиненої тривалим перебуванням каменя в воді. Востаннє відповідний рівень опадів спостерігався в Єгипті на рубежі IV і III тисячоліть, що, на думку прихильників цієї теорії, вказує на створення статуї в додинастичний період або навіть раніше. У науковій літературі особливості ерозії скульптури пояснюються хімічною ерозією, низькою якістю вапняку або тим, що вологий клімат у Єгипті тривав суттєво довше[1][3][4]. В паранауці популярне твердження, нібито Сфінкс збудований невідомою зниклою цивілізацією. За припущення Грема Хенкока про кореляції трьох пірамід із зірками в сузір'ї Оріона, Сфінкс міг би бути збудований за 12 тис. років до н. е.[5]
Більшість сучасних дослідників погоджується, що Сфінкса збудовано близько 2550 р. до н. е. за наказом фараона Хафри. Фарух Ель-Баз у 2001 році запропонував вирішення таємниці побудови Сфінкса: на плато стояла скеля, що вже мала від природи форму, схожу на лева з головою людини, а єгиптяни тільки обробили її, додавши чіткіших деталей[6][7].
За Нового Царства та античностіСфінкса було занедбано за Старого Царства і близько 1100 років він був засипаний піском. Тутмос IV розпорядився розкопати скульптуру, обкласти її нижню частину кам'яними блоками та заповнити поглиблення від ерозії — вірогідно блоками каміння, взятими з дороги, прокладеної Хафрою. За XXVI династії, ще через 800 років, реставрувався хвіст і немес Сфінкса. За римського панування (між 30 роком до н. е. та 200 н. е.) Сфінкса було знову розчищено від піску, територію навколо вимощено, та додано блоки, що підтримували лапи й боки[8].
За античності вперше Сфінкса згадує Пліній Старший, вже за римського панування над Єгиптом, тоді як ні Геродот, ні Діодор, хоча писали про піраміди, Сфінкса не описували. За імператора Феодосія в IV ст. відвідування Сфінкса було заборонено як язичницький обряд, і скульптуру почало засипати піском. Значною мірою це посприяло збереженню скульптури в той час як навколишні храми Гізи розбиралися для будівництв нових споруд у Каїрі[9].
Від середньовіччя до Нового часу
Великий Сфінкс близько 1880 року, частково під піскомСередньовічні арабські історики й мандрівники неодноразово згадували Сфінкса, але як голову. Про неї писали зокрема Макризі, Муваффак ад‑Дін ібн Юсуф аль‑Багдаді, Муртада ібн аль-Афіф. З XI століття про Сфінкса також згадували юдейські та християнські пілігрими, що подорожували в Святу Землю, такі як Веніамін Тудельський[9]. Згідно з арабськими хроніками, в 1378 році в Сфінкса було відбито ніс, як у язичницького ідола[10]. Про Сфінкса писали в XVI–XVII століттях Просперо Альпіні, П'єр Белон, Жан де Тевено, Йоганн Ванслеб, Пол Лукас, а у XVIII — Фредерік Нурден і Карстен Нібур[9].
Італійський археолог Джованні Кавілья в 1816–1817 роках намагався розкопати тіло Сфінкса. Хоча спроба в цілому не увінчалася успіхом через обсипання піску, в ході розкопок було знайдено фрагменти бороди Сфінкса та немеса. Також Кавілья знайшов між лапами Сфінкса стелу та сходи, що вели до скульптури, споруджені римлянами[11].
У 1838 році британський єгиптолог Говард Вайз намагався пробурити тунель попереду Сфінкса, щоб з'ясувати чи є в скульптурі порожнини. Пробуривши 27 футів свердлами, він не досягнув жодної порожнини. Свердла застрягли в камені, Вайз намагався зрушити їх вибухівкою, але марно[10]. В 1840-і й 1880-і Сфінкса вкотре розчищали від піску, але скульптуру знову засипало[12].
Тільки після розкопок 1920–1930-х років Сфінкс більше не бував засипаний піском[12].
Реставрація та збереженняУ 1926 році частина немеса обвалилася через ерозію вапняку. Крім того ерозія до того часу суттєво пошкодила шию. Французька влада того ж року почала розчищення Сфінкса від піску, в ході чого відбулася знахідка римської кам'яної кладки. Голову скульптури укріпили цементом і вапняковими блоками, було відновлено нижнє облицювання скульптури. Керував реставрацією французький єгиптолог Еміль Барайз[13]. Невеликі реставраційні роботи відбувалися в 1955, 1977 та 1979 роках[14].
Впродовж XX століття Сфінкс пошкодився сильніше, ніж за попередні віки, значною мірою через забруднення повітря, вібрації з сусідніх кар'єрів, прокладання труб і кабелів для світлових шоу, стічні води та невдалі методи реставрацій та консервації скульптури. На додаток Сфінкс продовжив зазнавати впливу атмосферних опадів, ґрунтових вод і кристалізації солей та гіпсу, що руйнували вапняк зсередини. Зокрема, цемент, використаний в 1926 році, відкладав кристали гіпсу[15]. В жовтні з північної задньої лапи відвалилися тонкі шматки вапняку[14]. З 1981 по 1987 роки низ Сфінкса було заново облицьовано вапняковими блоками, цементний розчин між якими посилив руйнування пам'ятки. Для сповільнення відкладення гіпсу камінь у той же час оброблявся полівінілацетатом і гідроксидом барію. Це не дало очікуваного результату і в лютому 1987 року від правого боку скульптури відвалився великий шматок[15]. Пізніше головними недоліками реставрацій вказувалися відсутність генерального плану та використання невідповідних хімікатів. Також, на північ від Сфінкса було «відновлено» стіну, існування якої в давнину не підтверджувалося археологічними знахідками. Вилучені в ході реставрації камені не описувалися й не зберігалися, як належало б. Робітники крім того відсікли кігті Сфінкса, що були частиною скульптури ще з часів Стародавнього Єгипту. В лютому 1988 ще один шматок відвалився від північного плеча. Це руйнування здобуло розголос у ЗМІ, що перенесло проблему збереження Сфінкса в сферу політики[14].
З 1989 по 1998 тривала ретельніша реставрація. Було використано фото Сфінкса від 1841 року, щоб вручну вирізьбити 12 478 шматків вапняку, якомога ближчого за складом до матеріалу Сфінкса. Цими шматками було замінено фрагменти, додані в 1980-і роки. В 1990 році на стегні Сфінкса встановлено мініатюрну метеостанцію, що відстежує зміни температури, вітру, вологості та забруднення повітря. На конференції 1992 року, скликаній для пошуків методів збереження скульптури, пропонувалося укріпити її хімікатами, залізним стрижнем, накрити куполом, відновити бороду, що підтримувала б голову[15].
У 2007 році з'ясувалося, що Сфінкс продовжує руйнуватися через підняття ґрунтових вод, спричинене стічними водами з Каїру. В 2009 році було завершено точні вимірювання скульптури, що дозволило створити її детальну тривимірну модель для майбутніх реставраторів. Біля Сфінкса встановили насоси, які відкачують ґрунтові води[16].
↑ а б Who Built the Sphinx?. jcolavito.tripod.com. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 4 червня 2021. ↑ 'Answer' found to riddle of Sphinx. The Independent (англ.). 9 жовтня 2011. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 4 червня 2021. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :7 не вказано текст ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :8 не вказано текст ↑ BBC - Science & Nature - Horizon - Atlantis Reborn Again. www.bbc.co.uk. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 6 червня 2021. ↑ Bayman, James; Stark, Miriam T. (2000). Exploring the Past: Readings in Archaeology (англ.). Carolina Academic Press. с. 181. ISBN 978-0-89089-699-0. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021. ↑ B.U. Bridge: Boston University community's weekly newspaper. www.bu.edu. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021. ↑ Rigano, Charles (19 грудня 2014). Pyramids of the Giza Plateau: Pyramid Complexes of Khufu, Khafre, and Menkaure (англ.). AuthorHouse. с. 10. ISBN 978-1-4969-5248-6. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 4 червня 2021. ↑ а б в Zivie-Coche, Christiane (2004). Sphinx: History of a Monument (англ.). Cornell University Press. с. 14–17. ISBN 978-0-8014-8954-9. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 4 червня 2021. ↑ а б Rigano, Charles (19 грудня 2014). Pyramids of the Giza Plateau: Pyramid Complexes of Khufu, Khafre, and Menkaure (англ.). AuthorHouse. с. 8. ISBN 978-1-4969-5248-6. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 4 червня 2021. ↑ Kenney, Karen Latchana (15 грудня 2015). Mystery of the Sphinx (англ.). ABDO. с. 12. ISBN 978-1-68077-244-9. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021. ↑ а б Kenney, Karen Latchana (15 грудня 2015). Mystery of the Sphinx (англ.). ABDO. с. 13–14. ISBN 978-1-68077-244-9. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021. ↑ Egyptians Undertake Major Restoration of Sphinx. The New York Times (амер.). 26 грудня 1979. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021. ↑ а б в HISTORY OF THE CONSERVATION OF THE SPHINX. www.guardians.net. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 6 червня 2021. ↑ а б в Wahby, W.S. (2005). Restoring and preserving egypt’s sphinx: the polymers option. 10th Canadian Masonry Symposium. ↑ Saving the Sphinx. www.pbs.org (амер.). Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021.
Коментувати