Плем'я індіанців апачі перекочувала в південно-західну частину Північноамериканського континенту з Аляски, а потім — у Ріо-Гранде, де розділилося на дві частини, використовуючи річку як природний кордон. Варто зауважити, що апачі були войовничим кочовим населенням, так і не осілим на якійсь певній території.

Основним засобом виживання цілого племені було полювання на буйволів. Оскільки саме ця тварина забезпечувала апачі усім необхідним для життя, вона вважалася тотемною, тобто священною. Завдяки кочовому способу життя, апачі швидко оцінили перевагу завезених першими переселенцями коней і незабаром не тільки самі використовували їх як засіб пересування, а й навчали інших особливому виду верхової їзди. Однак мінуси кочового життя почали досить явно виявлятися, коли апачі стали просуватися далі на південь.

Вторгнення у володіння команчі коштувало кочівникам величезних втрат і змусило просуватися далі, в Техас і Мексику. Але войовничий норов апачі і тут обернувся їм на шкоду.

Війна з іспанцями у 1730-ті рр. майже повністю знищила і без того нечисленне плем'я. Правда, іспанцям вона теж коштувала немалих втрат і жертв. Ворожнеча припинилася лише у 1743 р., коли ватажок іспанських переселенців був змушений погодитися на підписання акту про передачу земель Техасу у володіння апачів. Кількома роками пізніше на офіційній церемонії, вождь племені публічно опустив в глибоку яму свою бойову сокиру на знак примирення. До речі, саме з цього моменту в усі європейські мови міцно увійшов вираз «закопати сокиру війни». З часом, апачі налагодили міцні зв'язки з переселенцями, що забезпечувало одним та іншим надійний захист і процвітання. Проте пізніше апачі повторили долю всіх інших племен, не витримавши натиску колоністів.

У 1940 р. на території штату Оклахома було зареєстровано всього 35 представників цього племені, а статистика 1970 вказувала, що їх чисельність у Нью-Мексико становила 1500 осіб.